На початку цього року редакція газети «Любий край» оголосила конкурс серед місцевих поетів-аматорів з ваизначенням грошових премій.

За цей час (до 1 серпня) свої твори надіслали 12 авторів, серед яких три – юні дарування. У віршах висвітлені теми любові до свого краю, до рідних і дорогих людей, духовності тощо. Дякуємо всім учасникам конкурсу, і визначили серед них переможців.
Отже, серед людей старшого віку: перше місце дісталося Світлані ФЕНЮК з селища Солоне за вірш «Рідний край»; друге місце у Тетяни КУПРІЙ-КРИМЧУК з смт Томаківка за вірш «Про вічне».
Серед молоді перше місце у Ольги ПОЛЯКОВОЇ з села Військове Солонянського району, яка представила вірш «Село моє».
Переможці конкурсу отримають Грамоти та грошові премії (за
перше місце – 1000 грн., за друге – 500 грн), а інші учасники – Грамоти.
Я щиро вдячний всім аматорам-поетам нашого краю не тільки за
участь у конкурсі, а і за їхню творчу працю, в яку вкладають свою душу,
почуття, знання, і популяризують кращі надбання нашого народу.

Михайло Чумак, керівник медіа- проекту «Любий край»

Рідний край
На великій земній кулі
Невеличкий шмат землі,
Це країна – Україна
Що живе в душі моїй.
Стільки болю і тортурів,
Земле рідна ти знесла,
Діток славних породила
В величі своїй зросла.
З покоління в покоління
Діти пута розривали,
Вільна ти і незалежна
Україна – Мати стала.
На просторах України
Ти — піщиночка маленька,
Величава і свята
Солонянщина рідненька.
Ти мені така жадана,
Рідний край, земля кохана,
На твоїй землі зростала,
Тут кохала, тут і радість
і печаль,
Мій любимий, рідний край!
Моє серце молить Бога:
Ниви всі, щоб колосились,
І щоб ти, ненько, процвітала.
Горя і біди не знала,
Дзвінко, щоб пташки співали,
Тебе люди прославляли.
С.Фенюк, смт Солоне

Про вічне
Коли гординю знищимо ущент,
Смиренно станемо пред Богом
на коліна,
Воскресне наша ненька — Україна,
Коли гординю знищимо ущент.
Коли в душі ми матимемо Бога,
Гнів скореним, і навчимось
прощати,
До раю нам простелиться
дорога,
Коли в душі ми Бога будем мати.
Коли життя людське
цінитись буде,
Щоб жодну душу з світу
не звести
Своїми вчинками, тоді,
сказати мушу:
Господь наважиться нас
від біди спасти.
Тоді не будуть світом керувати
Легка нажива, гроші й жадоба,
Коли усі ми віру будем мати,
Повернемось з молитвою
до Бога.
За діло зле, чи за недобре слово,
Для кожного наступить
час розплати,
Тож поспішіть впустити
в серце Бога,
Тож поспішіть у сердці
Бога мати.
 Тетяна Купрій-Кримчук, Томаківський район

Село моє
Село моє. Вишневі віти-роси.
Високе небо. Квіти під вікном…
Дніпро купає вербам довгі коси,
Торкає воду райдуга крилом.
Як я люблю цей мальовничий
край,
Де бігає дитинство босоноге!
Ти кращого не знайдеш, не шукай,
Тут пролягли твої шляхи-дороги.
Я тут живу, кохаю і люблю,
І серцем лину в рай домівки знову,
У щедре поле, в Дніпросинь мою,
Де гай і сонце сповнені любові.
Подобається сісти у траві,
Дивитися на річку, на природу,
Як пролунає дзвін
кришталеводний,
Й сльоза з верби впаде
у чисту воду.
Люблю купатись в росяних
світанках,
Де мрії линуть високо до хмар,
Якби ви знали, що ці значать
ранки,
Коли любов, неначе птиця-жар.
Любов до матері,
що долю сколисала,
Дала і вроду, душу й тихий сон.
Любов до хліба від батьків
ввібрала.
Низький уклін вам за науку знов.
Зізнаюсь у любові й школі рідній,
І першій вчительці,
тихенькій і ясній.
Я стільки ранків зустрічала
з ними.
Вирує юність вихором завій.
Село моє, для мене ти — єдине.
У єдність ми з тобою проросли.
Нехай же добра слава твоя лине
Далеко в світ, на роки, на віки!
Я з вдячністю живу на цій землі.
Творити вчуся і учусь любити.
Повірте, що про Військове мені
Ніколи не набридне говор ити!
Оля Полякова, с. Військове, Солонянський район

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *