Останні роки часто чую від розумних людей висновок: обіцяти — ще не значить виконати, чи зробити. І все більше схиляюсь до неї. А в цьому році остаточно переконався, що вона таки живуча. Як дійшов до такого висновку, розповім…

З якою радістю та надією на державну підтримку ми з дружиною (обоє пенсіонери з пенсією до двох тисяч гривень) сприйняли повідомлення уряду про «преміювання» за зекономлені газ та електроенергію при користуванні субсидією у 2016-2017 опалювальному сезоні. Лунало на телебаченні, по радіо, в газетах про добру справу, яку хочуть для нас зробити вищі чиновники. Міністр соціальної політики Андрій Рева навіть строки отримання живих грошей економними господарями називав: «Виплата коштів здійснюватиметься з вересня 2017 року на рахунок в банку чи відділення Укрпошти, за бажанням заявника. На момент подачі заяви рахунок в банку повинен бути уже відкритим».

Ми зраділи: тепліше вдягалися вдома, прикручували котел., чай варили у електрочайнику, щоб зекономити газ. І зекономили, як нас про це повідомили з районного управління соціального захисту. Потім написали заяви на «монетизацію», тобто отримання грошей. Чекали довго, весь минулий рік, і вже нинішній. Неодноразово звертався до місцевого управління соцзахисту населення: відповідь одна – чекайте, бо це державні гроші, не місцевого бюджету. Довелося звернутися на урядову «гарячу лінію». І що? Моє звернення направили у область, область — у район, і районне казначейство повідомило, що гроші виплатять як тільки вони надійдуть на рахунок. От і чекаємо обіцяного з осені 2017 року. А народне прислів’я говорить: «Обіцяного три роки чекають». Мабуть довго будемо чекати, бо Держбюджет за перший квартал цього року не виконаний, 6 мільярдів гривень не добрано. Отже, грошей у казні не вистачило на нас у минулому році, і немає досі. Тоді, як розуміти: на підвищення зарплати нардепам, міністрам, на фінансування партій є гроші, а нам, злидням, немає. Якщо колись і отримаємо свої 500грн «премії за економію», то вони вже не варті нічого, бо інфляція їх «з’їдає” вже, а у минулому році вони б чогось і були варті.

            Тож краще людям сказати гірку правду, ніж солодко брехати. І обіцяти треба те, що можете зробити, а чого ні, то не дуріть свій народ. Він не заслуговує на таке ставлення. Мені подобається, як працює Дніпропетровська обласна влада. І по телебаченню, і в газетах розповідається про ремонти доріг, нове будівництво і ремонти існуючих шкіл, дитячих садочків, медичних закладів, про залучення інвесторів в економіку області, в розвиток аграрного комплексу тощо. Аналогічним прикладом є розбудова Солонянського району: одна школа в Солоному чого варта! За два роки в районі відремонтовано 22 дороги, — десятиріччями такого не було в наших селах. Жителі сіл Широке та Сергіївка отримали довгоочікувану дніпрову питну воду. І все це завдяки старанням нашого обласного депутата Олега Миколайовича КУЖМАНА, який, до-речі, все це обіцяв, і який тепер робить це для солонян. Ось так мають працювати і народні обранці, і міністри, тоді буде і довіра до них, і наша шана. А поки що – ні!

З повагою до читачів, Братко О.П., Солонянський район

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *